сількісь
СІЛЬКІСЬ, СІЛЬКОСЬ, присл., заст. 1. у знач. присудк. сл. Байдуже. Сількісь і пташкам - відкіля береться їх живність: куди оком не скинь, де не приткнись - всюди її багато (Мирний, IV, 1955, 295); - Так он що - все народ такий, Як кажуть, золотий! То сількісь, що не так співають, зате горілки не вживають! (Гл., Вибр., 1951, 28).
2. у знач. вставн. сл. Нехай, гаразд; так і бути. - От,- кажу,- мене й посадили.- Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (Стор., І, 1957, 111); Хоча були між ними з проростом, були й зовсім трухлі, та - сількісь! Просушать та обімнуть Марина з Килиною ті колосочки, а на вечір і є в них горщик куті (Мирний, IV, 1955, 250); - Ей, Хівре,- Солопій сказав їй,- не сварися, Бо, далебі, горох наш згине! .. схаменися!.. Ну, сількось!.. я піду, посію, та не там, А де-небудь в кутку, що й враг не найде сам (Г.-Арт., Байки.., 1958, 59).