тлумити
ТЛУМИТИ, млю, миш; мн. тлумлять; недок., перех. 1. Знищувати, нівечити.
2. Те саме, що заглушати. Леле! Хвиля тлумить крик рибалки гучний (Л. Укр., IV, 1954, 263); // перен. Тамувати, угамовувати почуття. [Прісцілла:] Та й не судила я. Хіба то суд? То стогін болю. Я його тлумила, поки могла... (Л. Укр., II, 1951, 504).
3. розм. Те саме, що бити 2; лупцювати. Сьогодні неприємний день. Там Віра, у вітальні, тлумить непокірного Славка (Кач., II, 1958, 20).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тлумлю | тлумимо |
2 особа | тлумиш | тлумите |
3 особа | тлумить | тлумлять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тлумитиму | тлумитимемо |
2 особа | тлумитимеш | тлумитимете |
3 особа | тлумитиме | тлумитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | тлумив | тлумили |
Жіночий рід | тлумила | |
Середній рід | тлумило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | тлумімо | |
2 особа | тлуми | тлуміть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | тлумлячи | |
Минулий час | тлумивши |