черен
ЧЕРЕН, -а, ч. 1. заст. Леміш. 2. зах. Колодочка ножа. 3. Солеварний казан або глибока сковорідка для випарювання солі.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | черен | черени |
Родовий | черена | черенів |
Давальний | черенові, черену | черенам |
Знахідний | черен | черени |
Орудний | череном | черенами |
Місцевий | на/у черені | на/у черенах |
Кличний | черене | черени |
черінь
ЧЕРІНЬ, реня, ч. і рені, ж. 1. Нижня площина, дно печі, де горять дрова - місце для випікання хліба і варіння страв. [Ганна:] Ти краще позашпаровуй та черінь добре вирівняй, бо горшки перевертаються, а малювати не треба, то примха (К.-Карий, І, 1960, 291); *У порівн. Ґрунт був сухий, як черінь у печі (Дмит., Наречена, 1959, 66); // перен., розм. Рівнина, площина, яка нагадує дно печі. Відтак він [Альоша ] опинився на горі, і перед ним відкрилася широка черінь між скелями, де можна трохи наколупати глини (Мик., II, 1957, 180); Грузовик скажено торохтів по глиняній черені пустелі, немов по рівному полю аеродрому (Мас., Роман.., 1970, 118).
2. Площина над зводом печі (між комином і стіною), на якій сплять, сушать зерно і т. ін.- Я чоботи з себе та мерщій на черінь. Як зайшли ж мені зашпори - і матінечко й ріднесенька! - думала і нігті поодскакують (Тесл., З книги життя, 1949, 27); Батько поліз на піч парити поперек, припав до черені й.. болісно застогнав (Чорн., Потік.., 1956, 76).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | черінь | черені |
Родовий | череня, черені | черенів, череней |
Давальний | череневі, череню, черені | череням |
Знахідний | черінь | черені |
Орудний | черенем, черінню | черенями |
Місцевий | на/у череню, черені | на/у черенях |
Кличний | череню, черене | черені |