бурдюг
БУРДЮГ, -а, ч. Примітивне архаїчне козацьке помешкання землянкового та напівземлянкового типу; в його основі була прямокутна яма, заглиблена в ґрунт на 1 – 1,5 м, в яку по кутках вкопувалися стовпи; між ними ставився плетений з хмизу каркас; бурдюг обмазувався глиною і інколи вибілювався вапном; стовпи і каркас незначною мірою піднімалися над землею; перекриття, дво- або чотирисхиле, вкривалося очеретом, а зверху інколи накладався ґрунт; бурдюг був основою запорозьких зимівників; за часів Нової Січі такий тип житла уже був анахронізмом і зустрічався дуже рідко, переважно на прикордонні, як сезонне тимчасове помешкання рибалок та мисливців; йому на зміну прийшло наземне житло саманного типу, добре відоме як хата-мазанка.