візантійці
ВІЗАНТІЙЦІ, ів, мн. (одн. візантієць, ійця, ч.; візантійка, и, ж.). Населення Візантії. У Феофілакта (VIІ ст. ) є згадка про трьох слов'янських гуслярів, взятих у полон візантійцями (Нариси стар. іст. УРСР. 1957, 348); - Коли дев'ятсот сімдесят другого року орди печенігів, керовані візантійцями, оточили його [Святослава] біля Дніпрових порогів і він побачив, що виходу ніби нема, він все-таки знайшов для себе й своєї дружини вихід у битві (Довж., І, 1958, 294).
візантієць
ВІЗАНТІЄЦЬ див. візантійці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | візантієць | візантійці |
Родовий | візантійця | візантійців |
Давальний | візантійцеві, візантійцю | візантійцям |
Знахідний | візантійця | візантійців |
Орудний | візантійцем | візантійцями |
Місцевий | на/у візантійці, візантійцеві | на/у візантійцях |
Кличний | візантійцю | візантійці |
візантійка
ВІЗАНТІЙКА див. візантійці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | візантійка | візантійки |
Родовий | візантійки | візантійок |
Давальний | візантійці | візантійкам |
Знахідний | візантійку | візантійок |
Орудний | візантійкою | візантійками |
Місцевий | на/у візантійці | на/у візантійках |
Кличний | візантійко | візантійки |