конари
КОНАРИ, ів, мн. (одн. конар, а, ч. ), діал. Грубі гілки, що ростуть від стовбура дерева. Під скрип могутніх конарів дубових складались першії мої пісні (Фр., XI, 1952, 163); Переходив [свист] хвилями у дике, невловиме виття - вихру чи звірів? А з ними у парі йде скрипіт та стогін грабових конарів та плач смерекових велетнів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 263).
конар
КОНАР див. конари.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | конар | конари |
Родовий | конара | конарів |
Давальний | конарові, конару | конарам |
Знахідний | конар | конари |
Орудний | конаром | конарами |
Місцевий | на/у конарі | на/у конарах |
Кличний | конаре | конари |
конара
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | конара | конари |
Родовий | конари | конар |
Давальний | конарі | конарам |
Знахідний | конару | конари |
Орудний | конарою | конарами |
Місцевий | на/у конарі | на/у конарах |
Кличний | конаро | конари |