кочівники
КОЧІВНИКИ, ів, мн. (одн. кочівник, а, ч.; кочівниця, і, ж. ). Те саме, що кочовики. - В давні часи, коли цей осокір був ще маленьким деревцем, на Україну нападали кочівники (Донч., VI, 1957, 275); З боку степу каховські околиці вже як в облозі. Наче найшла звідкись орда кочівників (Гончар, Таврія.., 1957, 33); Будівельники, як і геологи, завжди вічні кочівники.. Як тільки підніметься місто, настає час пакувати чемодани (Літ. газ., 11.VII 1958, 1).
кочівник
КОЧІВНИК див. кочівники.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кочівник | кочівники |
Родовий | кочівника | кочівників |
Давальний | кочівникові, кочівнику | кочівникам |
Знахідний | кочівника | кочівників |
Орудний | кочівником | кочівниками |
Місцевий | на/у кочівнику, кочівникові | на/у кочівниках |
Кличний | кочівнику | кочівники |