кучері
КУЧЕРІ, ів, мн. (одн. кучер, я, ч. ). 1. Кучеряве або завите волосся. Вернувся з Києва Петрусь Уже Петром і паничем, І кучері аж по плече, і висипався чорний ус (Шевч., II, 1953, 222); Почала мені на пальці Мила злотий кучер вить (Л. Укр., IV, 1954, 127); На другий день нам уже обстригли кучері. Ми були вояками (Фр., І, 1955, 75); Сивувате волосся опадало кучерями на опуклий лоб (Ільч., Серце жде, 1939, 73); * Образно. Вікна його кімнати затіняли густі віти каштана, що підвівся над низенькими вишневими кучерями дерев (Досв., Вибр., 1959, 15); * У порівн. Летить.. петарда в повітрі, тріскає над головою і, окружившись вогнем, наче золотими кучерями, падає на землю (Коцюб., III, 1956, 412).
2. Хвостові пера у качура. * У порівн. Пан Зануда пригладив волосся на висках, .. і воно чорніло, неначе качурині кучері, позатикані за вуха (Н.-Лев., III, 1956, 344).
кучер
КУЧЕР1, а, ч., розм. Те саме, що візник 1. Він прямо поступив у двір, і новий пан зробив його кучером (Мирний, І, 1954, 300); Геннадій провів гостя в будинок і наказав кучерові готувати тарантас (Кочура, Зол. грамота, 1960, 246); Гнат ніколи не ходить пішки, він або їздить із кучером Кузьмою лінійкою, або верхи на сільрадівському жеребці Дунаї (Тют., Вир, 1964, 32).
КУЧЕР2 див. кучері.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кучер | кучері |
Родовий | кучеря | кучерів |
Давальний | кучереві, кучерю | кучерям |
Знахідний | кучер | кучері |
Орудний | кучерем | кучерями |
Місцевий | на/у кучері | на/у кучерях |
Кличний | кучерю | кучері |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кучер | кучери |
Родовий | кучера | кучерів |
Давальний | кучерові, кучеру | кучерам |
Знахідний | кучера | кучерів |
Орудний | кучером | кучерами |
Місцевий | на/у кучері | на/у кучерах |
Кличний | кучере | кучери |