латинці
ЛАТИНЦІ, ів, мн. (одн. латинець, нця, ч.; латинка, и, ж. ), іст., розм. Те саме, що латиняни. - Троянець я, Еней одважний, Латинців ворог я присяжний,- Еней так з човна закричав (Котл., І, 1952, 201); - От дурні, синку, були латинці: вони й не знали, чи існує на світі горілка... (Довж., І, 1958, 219).
латинець
ЛАТИНЕЦЬ див. латинці.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | латинець | латинці |
Родовий | латинця | латинців |
Давальний | латинцеві, латинцю | латинцям |
Знахідний | латинця | латинців |
Орудний | латинцем | латинцями |
Місцевий | на/у латинці, латинцеві | на/у латинцях |
Кличний | латинцю | латинці |
латинка
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | латинка | латинки |
Родовий | латинки | латинок |
Давальний | латинці | латинкам |
Знахідний | латинку | латинки, латинок |
Орудний | латинкою | латинками |
Місцевий | на/у латинці | на/у латинках |
Кличний | латинко | латинки |