офіклеїд
ОФІКЛЕЇД, -а, ч. Духовий музичний інструмент; запатентований в 1817 р. паризьким майстром Аларі (Ж. І. Асте); є підковоподібною конічною трубкою, у вузький спіральний відігнутий кінець якої вставлений чашоподібний мундштук; офіклеїд-бас (існували також альт і баритон) входив інколи до складу симфонічних оркестрів; з 2-ої половини 19-го ст. витиснений тубою; зрідка застосовується в оркестрах Франції, Італії, країн Південної Америки.