піфагорійці
ПІФАГОРІЙЦІ, -ів, мн. (одн. піфагорієць, -ійця, ч.). 1. Послідовники піфагореїзму; у піфагорійців перш за все культивувався певний спосіб життя, що передбачав особливий погляд на людську душу, її безсмертя й потойбічне існування, а в теперішньому житті – певне виховання. 2. Прибічники давньогрецької наукової школи, заснованої Піфагором Самоським, які розробили основи європейської теорії музики, гармонії, музичних систем, строю.
піфагорієць
ПІФАГОРІЄЦЬ, ійця, ч. Послідовник піфагореїзму.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | піфагорієць | піфагорійці |
Родовий | піфагорійця | піфагорійців |
Давальний | піфагорійцеві, піфагорійцю | піфагорійцям |
Знахідний | піфагорійця | піфагорійців |
Орудний | піфагорійцем | піфагорійцями |
Місцевий | на/у піфагорійці, піфагорійцеві | на/у піфагорійцях |
Кличний | піфагорійцю | піфагорійці |