тхнути
ТХНУТИ, ну, неш, недок. і док . 1. Дихати, дихнути; повівати, повіяти. Здавалось їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Барв., Опов.., 1902, 158); - От і вокзал! Там вона [Маруся], певно, мене жде! - подумав Ломицький, і на його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітерець (Н.-Лев., VI, 1966, 74); // чим, безос. Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (Коцюб., І, 1955, 241); - Де ти, браток, служив? - Я не служив... Я зроду так, - відповів сліпий, і на Павла тхнуло міцним самогонним перегаром (Кучер, Прощай.., 1957, 59).
2. тільки 3 ос., недок., перев. чим, розм. Мати якийсь запах, сильно, різко пахнути чим-небудь, здебільшого неприємно. - А куди ви поїдете? - Та, мабуть, трохи покатаємось, - відповів червоноармієць, що тхнув ліками (Панч, Гарні хлопці, 1959, 85); Тхне бузок чудово, Туга ллється в слово (Рильський, Зим. записи, 1964, 86); * Образно. - Треба так організувати працю в колгоспі, - каже Дубковецький, - щоб наш хліб не тхнув потом... (Минко, Повна чаша, 1950, 59); // безос. Скрізь тхне вином, куди не повернись (Н.-Лев., III, 1956, 256); В хаті тхне фарбою та клеєм, аж дихати важко (Л. Укр., III, 1952, 491); Від одежі [Порфирія] тхнуло кислятиною й димом (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 160).
3. недок., чим, перен. Мати якусь дуже помітну властивість, ознаку і т. ін. - Ваші погляди, Степане Гавриловичу, дуже цікаві. Тільки - чи не тхнуть вони давниною? (Чаб., Тече вода.., 1961, 82); // безос. Від нього за цілу верству тхне козарлюгою, байдебурою степовим... (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 300); Може, мало порядку було на зборах осередку, які він проводив замолоду, але й казенщиною - аби ви знали - там і не тхнуло (Жур., Опов., 1956, 74).