теж
ТЕЖ. 1. присл. Те саме, що також 1, 2. Брати дивували, яка-то Галя гарна у чоботях, і мати хвалила теж (Вовчок, І, 1955, 291); Русалка в очереті видає глухий стогін досади і зникає в тумані. Потерчата теж зникають (Л. Укр., III, 1952, 220); Що вдієш? У прикмети й забобони Рибалки вірять, та й мисливці теж (Рильський, II, 1960, 122); Ходив теж по Алушті - по самих глухих вуличках (Коцюб., III, 1956, 132); Роман довго розмовляв із старою і теж, як міг, утішав її (Стельмах, І, 1962, 611).
2. част., розм. Уживається для вираження несхвального, іронічного або негативного ставлення до кого-, чого-небудь. - Теж арихметик [арифметик]! - напалась на чоловіка Сусана, - не міг розділити кілька рублів... (Коцюб., II, 1955, 370); - Я її [шинелю], тітонько, в скриню замкну, щоб діти мої й онуки дивились... - А, вигадуй! Стара шинеля, побита кулями, теж мені хвастощі (Довж., І, 1958, 332).