хоч
ХОЧ1, ХОЧА, спол. 1. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин; відповідає за значенням словосполученню незважаючи на те, що; ужитий на початку підрядного речення, сполучає допустове підрядне речення з головним. Хоч сахарня давно вже закинена, розсипалася і заросла травою, в порожніх будинках її раз у раз вчувався шум, немов гомін машин і робітників лишився на старому житлі (Коцюб., II, 1955, 7); З обличчя молодого студента не сходив вираз таємного болю, терпіння, хоча після першого погляду се годі було примітити (Хотк., І, 1966, 39); Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір (Досв., Вибр., 1959, 24); // Уживається з протиставними сполучниками а,але, та,проте, зате, однак, все ж і т. ін. в головному реченні. Хоч мороз і припікає, зате комарів немає (Укр.. присл.., 1963, 238); Чіпці хоч і гірка була материна догана, та недавня радість тихомирила його серце (Мирний, І, 1949,349); Під сіточкою опинився [голубок].. Чи сіточка гнила, Чи так воно вже склалось - Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом'ялось, Одначе вирвався і полетів (Гл., Вибр., 1951, 76); Нога все-таки болить, хоч не дуже, а все ж болить (Л. Укр., V, 1956, 30); Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати (Хотк., І, 1966, 80); Хоча було холодно, проте хуторяни, жаліючи чобіт, прийшли босі (Гончар, III, 1959, 222); // Уживається перед словом або зворотом з допустовим значенням у простому реченні. Дівчинка, хоч невеличка, теж не гуляла: воду бралася сусіді носити, у городі в неї полоти (Вовчок, І, 1955, 368); З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Мирний, І, 1954, 165).
2. допустовий, з інфін. або наказ. сп. Ужитий на початку підрядного речення, сполучає порівняльно-допустове речення з головним; виражає припущення, певну межу, ступінь вияву чого-небудь або можливий наслідок чогось. Їсти - хоч свої пальці гризти (Укр.. присл.., 1963, 57); Як те паня, як ту дитину, У намистах водив! Та знемігся неборака - Хоч продавай хату Та йди в найми (Шевч., II, 1963, 127); - А на голові неначе куделя, хоч бери веретено та й пряди княгиню на починки,- жартував далі Кривоніс (Н.-Лев., VII, 1966, 131); - Біда з ними. Читають, читають, а тоді як зведуться, так хоч водою розливай (Тют., Вир, 1964, 511); - Ніякий мур ще нікого не втримав,- озвалася нарешті Марися Павлівна.- Хоч і до неба вимуруйте його! (Гончар, Бригантина, 1973, 77); // У поєднанні з часткою би, б пов'язує частини речення, вживаючись перед кожною з них і надаючи реченню твердження, протилежного тому, на яке можна було б розраховувати, якого можна було б сподіватися. В той час Скирти і клуня зайнялись, І зорі зникли. Хоч би слово, Хоч би де голос обізвавсь (Шевч., II, 1963, 33); Катря прощалася так само, як віталась... Хоч би вона лице запечалила! Хоч би озирнулася разочок! (Вовчок, I,1955, 257); Йому ввижається Галя. Така ж весела, хороша, хоч би на крихту змінилася (Мирний, І, 1949, 332); [Матрона (соромливо закриваючись ):] Матрона варвара цілує! Ганьба! .. [Патрицій:] А чоловік стоїть і - хоч би слово! (Л. Укр., II, 1951, 539); - Потім, як говорив він з-за стола, очей вже не зводила з нього, а він хоч би раз глянув (Головко, II, 1957, 148); - І всю зиму надворі босоніж перебігали [діти], а хоча б яке бухикнуло раз (Стельмах, І, 1962, 222).
[А&130; та] хоч би й (хоча б і)...- поєднуючись з дієсловами мин. ч., виражає припущення.- Ні, паночку,- Ягня йому мовляє,- Водиці я не сколотив. Бо ще й не пив: А хоч би й пив, то шкоди в тім немає (Гл., Вибр., 1951, 39); - Цього не скажу, бо нічогісінько не знаю. Та хоч би я й знала, то про це тобі не сказала б (Н.-Лев., VII, 1966, 154).
◇ Видно, хоч голки збирай див. видно; [Темно,] хоч око виколи див. виколювати; Хоч відбавляй див. відбавляти; Хоч віником мети див. віник; Хоч вішайся див. вішатися; Хоч вовків гони (ганяй) див. вовк; Хоч вовком вий - уживається для вираження відчаю, розпуки.- Ти бачив, Васю, як танцюють чоловіки, коли вони самі? ..Який страшний, самітницький, хоч вовком вий, сум лежить на дні їхніх очей (Загреб., Спека, 1961, 26); Хоч водою розливай див. вода; Хоч в око (в очі, у вічі) стрель (стрельни, дай); Хоч око (очі) вийми (вибий, виколи); Хоч оком світи див. око1; Хоч вуха затикай див. вухо; Хоч гать гати див. гатити; Хоч головою товчи об стіну див. товкти; Хоч греблю гати (нагати) див. гребля; Хоч до рани клади див. рана; Хоч до рани прикладай (приклади) див. прикладати; Хоч живцем лізь (лягай) у землю (у домовину); Хоч живцем помирати (гинути) див. живцем; Хоч забий див. забивати; Хоч забийся див. забиватися; Хоч залийся див. заливатися; Хоч запали див. запалювати; Хоч заріж (заріжте) див. зарізати; Хоч з гармати стріляй див. гармата; Хоч здохни див. здихати1; Хоч з коліна вилупи див. вилуплювати; Хоч з лиця воду пити (пий) див. вода; Хоч з мосту [та] у воду див. вода; Хоч з (із) хати тікай див. тікати; Хоч картину малюй - дуже гарний на вроду. Йому подобається і їхня [близнят] ніяковість, і їхня упертість, і молода сила, що проглядає навіть крізь незграбну одежу. «Одягни їх полюдськи - і хоч картину малюй» (Стельмах, І, 1962, 80); Хоч кіл (кілок) на голові теши див. голова; Хоч конем грай див. грати2; Хоч коти гармати див. котити; Хоч котися див. котитися1; Хоч кошенят бий див. кошеня; Хоч кричи ґвалт - те саме, що Хоч кричи пробі (див. пробі); Хоч кричи пробі див. пробі; Хоч крізь землю провалюйся; Хоч крізь землю провалитися див. провалюватися; Хоч круть-верть, хоч верть-круть див. круть-верть; Хоч круть, хоч верть див. круть; Хоч лопатою горни (греби, загрібай і т. ін. ) див. лопата; Хоч лопни див. лопати1; Хоч лягай та вмирай (помирай); Хоч у яму (домовину, могилу і т. ін. ) лягай див. лягати; Хоч малюй, хоч цілуй див. малювати; Хоч мене (його) ріж (ріжте і т. ін. ) див. різати; Хоч мотузки крути див. крутити; Хоч ножем ріж див. різати; Хоч обіддя гни див. обіддя; Хоч одним оком глянути (подивитися і т. ін. )- тільки поглянути, подивитись. - Раз уже опинилась в селі, чому б і не зайти. Хіба ж не цікаво хоч одним оком глянути, в яку халепу мало не вскочила була! (Головко, А. Гармаш, 1971, 265); Хоч пан, хоч пропав див. пан; Хоч провалися див. провалюватися; Хоч провалися в безодню див. провалюватися; Хоч розірвися; Хоч надвоє розірвися див. розриватися1; Хоч святих винось [із хати] див. святий; Хоч [сядь та й] плач; Хоч [ти] плач див. плакати; Хоч [ти] лусни див. луснути; Хоч тікай на край світа див. тікати; Хоч трісни див. тріскати; Хоч убий (убийте) див. убивати1; Хоч у воду скачи (стрибай і т. ін. ) див. вода; Хоч у вухо вбгай (бгай) див. вухо; хоч умри див. умирати; Хоч у пекло - про безвихідне становище, про стан відчаю; Хоч у рамці (рямця і т. ін. ) вправ див. вправляти1; Хоч утікай з хати див. утікати.
3. тільки хоч, розділ. Уживається на позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ, дій і т. ін. можливе тільки щось одне. Хоч їж, хоч дивись, а щоб ціле було і неголодний був! (Укр.. присл.., 1963, 87); - Може, в тебе, Тихоне, немає дома хліба печеного? То дамо. А на завтра - хоч сходю [сходжу], а хоч пошлю Христю та й учинимо (Головко, II, 1957, 137).
4. протиставний. Уживається для вираження протиставного зв'язку між сурядними реченнями або між однорідними членами простого речення; відповідає за значенням словам однак, проте, але і т. ін. Щось мусило статися незвичайне. Що саме, Остап не знав, хоч догадувався (Коцюб., І, 1955, 377); Юзі не казали, що Зоня приїхала вмисне для неї, бо й сама Зоня не мала того знати, щоб «не заносилась» дуже, хоча спритна Зоня хутко про те догадалась (Л. Укр., III, 1952, 647); Він не сказав їй ні слова осуду, хоча краще б сказав, аніж ховати його під маскою своєї директорської витримки (Гончар, Бригантина, 1973, 75); Витираючи сльози, нахилилася [мати] до своєї дитини: - Іди, сину, щасливим, хоча де те щастя, коли вже війна (Стельмах, І, 1962, 472).
5. тільки хоч. Відповідає за значенням єднальному сполучнику «і» при переліку. І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Кв.-Осн., II, 1956, 22); Нічого нового він [лікар] мені не сказав: ванни ті ж самі, температури, тієї ж самої, ходить на їх коли вгодно, хоч рано, хоч пізно, все одно (Л. Укр., V, 1956, 13).
ХОЧ2, ХОЧА, част. 1. видільна. Виділяє один із членів речення за ознакою допустовості; близька за значенням до слів: принаймні, в усякому разі. Де кінь покачається, там хоч шерсть та останеться (Укр.. присл.., 1963, 263); У Почаєві святому Ридала-молилась [Ярина], Щоб Степан той, доля тая, Їй хоча приснилась (Шевч., II, 1963, 337); «Піду я хоч одвідаю свою матусю»,- думає [Наталя] (Вовчок, І, 1955, 100); - Дивись, кажу, батько від дому одбився, щоб хоч не бачити, який у нас непорядок (Мирний, I, 1954, 167); Роман пішов навздогінці за нею, щоб надивитись на неї хоч здалеки (Н.-Лев., VI, 1966, 310); - Це просто мов щире бажання хоч чим-небудь підкреслити повагу і симпатію до вас (Довж., І, 1958, 488);- З тобою можна хоч коли-небудь до ладу поговорити? (Стельмах, II, 1962, 311).
2. тільки хоч, обмежувально-видільна. Близька за значенням до слів: тільки, лише. [Орест:] Часом я цілий день стараюсь почути від вас хоч одно ласкаве слово (Л. Укр., II, 1951, 43); - Сьогодні вранці в село приїхали стражники. Вони підуть на панське поле, і хай-но якийсь писок хоч писне, дадуть такого бобу, що й на печі не всидить (Стельмах, І, 1962, 572).
3. підсил. Уживається для підсилення висловленого тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: навіть, хай навіть. Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую (Вовчок, І, 1955, 18); Була в Охріма сіра Свита, Так хороше пошита: Іззаду вусики з червоного сукна, На комірі мережечка така, що на,- Хоч голові носити! (Гл., Вибр., 1951, 31); - Ти оце наважилась од мене втекти і ладна вийти заміж хоч і за сажотруса,- сказала мати (Н.-Лев., VI, 1966, 57); // У сполученні з ласткою би, б: а) уживається з тим самим значенням. Тиховичеві осміхнулась перспектива живої діяльності хоч би у чужому краї, на користь чужому людові (Коцюб., І, 1955, 223); [Патрицій:] Ти думаєш, вони надовго скинуть [ярмо]? [Неофіт-раб:] Хоч би на мить, і то вже варто праці! (Л. Укр., II, 1951, 238); б) виражає настійливе побажання, сподівання; у значенні добре було б. Трохи не вмер Кирило Іванович, як побачив свою матір.. Хоч би хоч не звала сином!.. Подумав би [пан], що за ділом яка стороння (Мирний, І, 1954, 158); - Та хоча б вижив... Славний він хлопець (Гончар, III, 1959, 165); - Як же там Горпина Трифонівна поживають? Хоча б коли до нас у гості прийшли, онуків відвідали... (Тют., Вир, 1964, 76).
◇ Хоч би бровою моргнув див. брова; Хоч би господь послав див. господь; [А&130 та] хоч би й так - уживається як відповідь, що виражає припустимість чого-небудь; немає нічого особливого, незвичайного. - Чого це ти така спішна? Чи не думаєш ти часом іти заміж? - сказала мати.- А хоч би й так! (Н.-Лев., VI, 1966, 60); [Прісцілла:] Так то ж не марево, то справжнє місто. [Руфін:] Та хоч би й так. Воно мені чуже (Л. Укр., II, 1951, 507); У неї ревниво блиснули очі: - До своєї селючки рвешся? - А хоч би й так... (Тют., Вир, 1964, 186); Хоч [би] півслова (півсловечка) див. півслова, півсловечка; Хоч би [тобі] вусом моргнув див. вуса; Хоч би [тобі, собі, вам] вусом (усом, вухом, бровою) повів (повели) див. поводити1; Хоч і...- уживається при відокремлених словах у значенні хай навіть, нехай. І ще зранку.. понадівали хто нову свиту, хто китаєву юпку, хто ще батьківський, хоч і старий, та жупан (Кв.-Осн., II, 1956, 19); [Милевський:] Шлюб - се кайдани, хоч і золоті, а кохання не любить кайданів (Л. Укр., II, 1951, 23).
4. видільна, перев. у поєднанні з часткою б и, б. Уживається перед тим словом або словосполученням, якого стосується; близька за значенням до слів: наприклад, приміром. - От хоч би й я... якби люди по правді жили, чи терпіла б я.. те горе та нужду, що прийшлось витерпіти (Мирний, І, 1949, 277); Ви нічого, на жаль, не пишете ані про себе й свої роботи, ані про одеські новинки, хоч би літературні (Коцюб., III, 1956, 209); - Міномет має велике майбутнє. Візьми хоча б «катюші» - найкращі сучасні міномети... (Гончар, III, 1959, 84); - Таке нещастя може з кожним прилучитися. От хоча й зі мною раз було... (Тют., Вир, 1964, 16).
5. підсил. Входить до складу словосполучень із займенниками (хто, що, який, який-небудь і т. ін. ) або прислівниками (де, коли, куди, як, як-небудь і т. ін. ) і надає вислову означального значення: будь-який, всякий. Хоч де - у всякому місці, байдуже де; будь-де. Біда біду хоч де, то знайде (Укр.. присл.., 1963, 39); Хоч коли - у всякий час, байдуже коли; будь-коли; Хоч куди: а) у всяке місце, байдуже куди; будь-куди. У кінці язика можна допитатися хоч куди (Укр.. присл.., 1963, 288); [Аквіла:] Хоч куди подайся - вмерти треба, як не тепер, то згодом (Л. Укр., II, 1951, 486); б) див. куди; Хоч хто - все одно, байдуже хто; всякий, будь-хто.- Почув би ти, що Шпак розумний каже,- Завидно стане хоч кому (Гл., Вибр., 1951, 75); Грицько бачив: Чіпка хоч кого підхилить під себе, й боявся... боявся за Христю!.. (Мирний, І, 1949, 297); Хоч [би] що - все одно, байдуже що, що завгодно; будь-що. Та хоч що там хай кажуть, а вона знає одне: з любові народився [Порфир] (Гончар, Бригантина, 1973, 84); Хоч би що він думав, хоч би що робив, а якась потаємна думка точить його серце (Чаб., Балкан. весна, 1960, 277); Хоч як - як завгодно; як-небудь, абияк. Орлик аж на шляху дожене [дідуся] і, хоч як його відганяй, таки сяде дідусеві на плече (Гончар, Бригантина, 1973, 106); Хоч який - все одно який, байдуже який; будь-який. [Кай Летіцій:] І хоч який він є в житті осібнім, а все ж він добрий римський громадянин (Л. Укр., II, 1951, 361).
6. модальна. Виражає можливість або неможливість, схвалення або несхвалення висловлюваної думки, її логічну оцінку з погляду ймовірності, реальності прямого ствердження і т. ін. - То я, мабуть, стану тепер за хліб. А там, як зароблю, тоді й за гроші...- Добре... Хоч і так зроби, сину (Мирний, І, 1949, 323); - Ну, а тепер хоч і прощавайте! - підійшов [Артем] до Остапа, що крайній од порога сидів на призьбі, простяг руку (Головко, II, 1957, 425).