шу-шу
ШУ-ШУ, ШУ-ШУ-ШУ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шушукати. -Цить,-каже Кум,-я не збрешу; Не торохти, сховай слова завзяті; Скажу я нищечком, бо піч у хаті... - Той ухо прихилив, а Кум шу-шу, шу-шу... (Гл., Вибр., 1957, 181); Натовп, як очерет од вітру перед бурею: шу-шу, гу-гу-гу... (М. Куліш, П'єси, 1960, 164); Після сніданку розташувалися діти на вчення. Стьопа, Петро, Омелько сиділи поруч. Докупи збилися й щось про себе - шу-шу-шу... (Головко, І, 1957, 188).