бандит
БАНДИТ, а, ч. Озброєний грабіжник, розбійник. Напружено вслухалася [Федора Михайлівна] в голоси, вони вже чулися в сінях. Може, бандити? (Панч, В дорозі, 1959, 73); // зневажл. Про того, хто належить до контрреволюційної банди, ворожого війська, або про шпигуна, диверсанта і т. ін. На Київщині орудувала куркульська банда отамана Зеленого. Бандити вбивали партійних і радянських працівників, тероризували населення (Іст. УРСР, II, 1957, 157); Смерть бандитам! Смерть фашистам! Сміливо на бій! (Гонч., Вибр., 1959, 179).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бандит | бандити |
Родовий | бандита | бандитів |
Давальний | бандитові, бандиту | бандитам |
Знахідний | бандита | бандитів |
Орудний | бандитом | бандитами |
Місцевий | на/у бандиті, бандитові | на/у бандитах |
Кличний | бандите | бандити |