богогласник
БОГОГЛАСНИК, а, ч. Збірка віршів і пісень релігійно-моралістичного змісту. Так звані "Богогласники" і були тими збірками, що вміщали в собі всю велику кількість пісень "набожних" (Іст. укр. музики, 1922, 153); - Тату, ви їсти будете? - підходить до старого Царина.. - Ні, дочко, - скидає кожуха. - Ти краще дістань богогласник, або ні, євангеліє і почитай мені (Стельмах, І, 1962, 317).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | богогласник | богогласники |
Родовий | богогласника | богогласників |
Давальний | богогласникові, богогласнику | богогласникам |
Знахідний | богогласник | богогласники |
Орудний | богогласником | богогласниками |
Місцевий | на/у богогласнику | на/у богогласниках |
Кличний | богогласнику | богогласники |