брязкання
БРЯЗКАННЯ, я, с. Дія за знач. брязкати і звуки, утворювані цією дією. Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Вовчок, І, 1955, 364); В'їдливе брязкання острог помітно наближалось (Епік, Тв., 1958, 38); Страшне брязкання на чотирьох фортеп'янах розбило його нерви так, що він не міг витримати і вибіг із свого покою (Фр., VII, 1951, 241).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | брязкання | брязкання |
Родовий | брязкання | брязкань |
Давальний | брязканню | брязканням |
Знахідний | брязкання | брязкання |
Орудний | брязканням | брязканнями |
Місцевий | на/у брязканні | на/у брязканнях |
Кличний | брязкання | брязкання |