бунчук
БУНЧУК, а, ч. 1. іст. Булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу; в давні часи широко застосовувалася в Туреччині, Польщі, Росії (як ознака влади козацьких отаманів) і на Україні (як ознака влади гетьманів). Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду З булавами, з бунчуками Збирать на пораду (Шевч., І, 1951, 22).
2. У деяких військових оркестрах - шумовий музичний інструмент (з дзвіночками), прикрашений волоссям з кінських хвостів.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бунчук | бунчуки |
Родовий | бунчука | бунчуків |
Давальний | бунчукові, бунчуку | бунчукам |
Знахідний | бунчук | бунчуки |
Орудний | бунчуком | бунчуками |
Місцевий | на/у бунчуку | на/у бунчуках |
Кличний | бунчуку | бунчуки |