біглий
БІГЛИЙ, а, е, заст. Який утік від когось або від чогось. - Біглий хлоп ти, бидло, а не козак, - спалахнув архімандрит (Тулуб, Людолови, II, 1957, 304); // у знач. ім. біглий, лого, ч.; бігла, лої, ж. Утікач, утікачка. Троянці з біглими змішались (Котл., І, 1952, 279); - Ви передержанці! - заревів писар, - ви передержуєте біглих? Десяцькі! шукайте скрізь, .. поки знайдеться Левко (Кв.-Осн., II, 1956, 303).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | біглий | бігла | бігле | біглі |
Родовий | біглого | біглої | біглого | біглих |
Давальний | біглому | біглій | біглому | біглим |
Знахідний | біглий, біглого | біглу | бігле | біглі, біглих |
Орудний | біглим | біглою | біглим | біглими |
Місцевий | на/у біглому, біглім | на/у біглій | на/у біглому, біглім | на/у біглих |