бідкання
БІДКАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. бідкатися 1. О. Хведор взявсь обома руками за голову і, замість бідкання, дрібно й весело зареготався (Н.-Лев., І, 1956, 141); // Скарги, плач і т. ін. Люди проходять - живі люди; чути їх мову - живий голос... їх бідкання, регіт, радощі, сльози (Мирний, III, 1954, 19); Уже в сінях він чує бідкання Дарини і злобне шипіння брата (Стельмах, Хліб.., 1959, 114).
2. рідко. Те саме, що бідування; бідність. В ображу "Як жити" [М. Ірчана] реалістично змальовано бідкання старого фермера-українця з Умані, що.. двадцять п'ять років обливався кривавим потом, але так і не спромігся домогтися людського життя (Рад. літ-во, 2, 1957, 31).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | бідкання | бідкання |
Родовий | бідкання | бідкань |
Давальний | бідканню | бідканням |
Знахідний | бідкання | бідкання |
Орудний | бідканням | бідканнями |
Місцевий | на/у бідканні | на/у бідканнях |
Кличний | бідкання | бідкання |