вабливий
ВАБЛИВИЙ, а, е. Який вабить, принаджує; привабливий. [Настя:] Ніколи не бачила я таких чарівних очей, такого вабливого погляду! (Кроп., V, 1959, 180); У кого є голос могутній, дзвінкий. Нехай на весь світ про Вітчизну співає, І співом вабливим докупи єднає [народ] (Дн. Чайка, Тв., 1960, 329); Чи згодна ти забуть про те життя вабливе. Заритись на селі і з того буть щаслива? (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 355).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вабливий | ваблива | вабливе | вабливі |
Родовий | вабливого | вабливої | вабливого | вабливих |
Давальний | вабливому | вабливій | вабливому | вабливим |
Знахідний | вабливий, вабливого | вабливу | вабливе | вабливі, вабливих |
Орудний | вабливим | вабливою | вабливим | вабливими |
Місцевий | на/у вабливому, вабливім | на/у вабливій | на/у вабливому, вабливім | на/у вабливих |