виголений
ВИГОЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до виголити. Їй одчинив двері чоловік років під сорок, з ретельно виголеним обличчям (Жур., Вечір.., 1958, 181); // у знач. прикм. У якого зрізана борода або борода й вуси (про людину). Входить Ярчук; добре одягнений, виголений, прекрасна шевелюра, бадьорий настрій (Мик., І, 1957, 373).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | виголений | виголена | виголене | виголені |
Родовий | виголеного | виголеної | виголеного | виголених |
Давальний | виголеному | виголеній | виголеному | виголеним |
Знахідний | виголений, виголеного | виголену | виголене | виголені, виголених |
Орудний | виголеним | виголеною | виголеним | виголеними |
Місцевий | на/у виголеному, виголенім | на/у виголеній | на/у виголеному, виголенім | на/у виголених |