вимовний
ВИМОВНИЙ, а, е. 1. Який виражає, виявляє внутрішні особливості, переживання (про очі, обличчя і т. ін.). Очі вимовні, як у гірської сарни (Коцюб., І, 1955, 395); // Який яскраво, виразно передає що-небудь. Очі не заплакали, але загорілися таким вогнем, що був вимовніший за сльози! (Вільде, Сестри.., 1958, 161).
2. діал. Красномовний. А був він на язик проречистий, вимовний (Фр., XIII, 1954, 382); [Наталя:] Я не хочу [виходити заміж]... мене ніхто не може присилувати... [Золотницький:] Надто вимовна і до суперечності скваплива зробилася! (Гр., II, 1963, 548).
3. діал. Докірливий. Служащий хліб добрий, та тільки вимовний (Чуб., V, 1874, 1020).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вимовний | вимовна | вимовне | вимовні |
Родовий | вимовного | вимовної | вимовного | вимовних |
Давальний | вимовному | вимовній | вимовному | вимовним |
Знахідний | вимовний, вимовного | вимовну | вимовне | вимовні, вимовних |
Орудний | вимовним | вимовною | вимовним | вимовними |
Місцевий | на/у вимовному, вимовнім | на/у вимовній | на/у вимовному, вимовнім | на/у вимовних |