вимовчати
ВИМОВЧАТИ, чу, чиш, док. 1. Не висловитися при певній нагоді, не відповісти; змовчати. Що язики! Не вимовчать ніколи (Гл., Вибр., 1957, 196); Мухтаров вимовчав, нічим не виказав більше свого ставлення до цього факту (Ле, Міжгір'я, 1953, 378).
2. Промовчати певний час. Увесь вечір вимовчав, - ні пари з уст (Сл. Гр.); - Може, води в рот понабираємо, Маріє? Понабираємо і в заклад підемо, хто більше вимовчить (Кучер, Чорноморці, 1956, 285).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вимовчу | вимовчимо |
2 особа | вимовчиш | вимовчите |
3 особа | вимовчить | вимовчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | вимовчав | вимовчали |
Жіночий рід | вимовчала | |
Середній рід | вимовчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | вимовчімо | |
2 особа | вимовчи | вимовчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | вимовчавши |