винниця
ВИННИЦЯ, і, ж., заст. 1. Підприємство, де виготовляли горілку і спирт; гуральня. [Лукерія Степанівна:] Батько брагу від винниці розвозив по дворах (Кроп., II, 1958, 301); - Возив мій Гаврилко Ільковою конячкою спирт з винниці (Л. Янов., І, 1959, 385); * У порівн. У хаті в тебе, Параско, як у сажу: лави не змивані, комин закурів, як у винниці (Барв., Опов.., 1902, 108).
2. Склад з алкогольними напоями. Козаки розбили винницю й випустили в мерзлі рівчаки спирт і вино (Ю. Янов., I, 1958, 88).
3. діал. Виноградник.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | винниця | винниці |
Родовий | винниці | винниць |
Давальний | винниці | винницям |
Знахідний | винницю | винниці |
Орудний | винницею | винницями |
Місцевий | на/у винниці | на/у винницях |
Кличний | виннице | винниці |