винуватиця
ВИНУВАТИЦЯ, і, ж. Жін. до винуватець. Мусять шмагонути кожна [із послушниць] винуватицю, як слід, по заголеному тілу... (Гончар, Таврія, 1952, 127); Її [княгиню] єдину вважала [Дзвінка] винуватицею свого нещастя (Гжицький, Опришки, 1962, 82).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | винуватиця | винуватиці |
Родовий | винуватиці | винуватиць |
Давальний | винуватиці | винуватицям |
Знахідний | винуватицю | винуватиць |
Орудний | винуватицею | винуватицями |
Місцевий | на/у винуватиці | на/у винуватицях |
Кличний | винуватице | винуватиці |