випирання
ВИПИРАННЯ, я, с. 1. Дія за знач. випирати.
2. с. г. Оголення вузла кущіння разом з корінням в озимих злаків при таненні снігу, що спричиняється до загибелі рослин. Рано навесні посіви озимини боронують, за винятком тих ділянок, де вона слабо розкущилася або має ознаки випирання (Колг. Укр., 11, 1960, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | випирання | випирання |
Родовий | випирання | випирань |
Давальний | випиранню | випиранням |
Знахідний | випирання | випирання |
Орудний | випиранням | випираннями |
Місцевий | на/у випиранні | на/у випираннях |
Кличний | випирання | випирання |