відголос
ВІДГОЛОС, у, ч. , рідко. Те саме, що відгомін. Скоро у тиші нічній зітхне мати, або я ворухнусь - усе те, кожен одголос наче побуджає, наче додає тузі сили - і тужить вона знову (Вовчок, І, 1955, 222); Знов гори розгомонілись страшними голосами і відголосами громів (Фр., VIII, 1952, 138); Про турбаївське повстання Данько чув ще і вдома, в Криничках, але там його відголоси жевріли більше в піснях про Мар'янушу (Гончар, Таврія.., 1957, 131).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відголос | відголоси |
Родовий | відголосу | відголосів |
Давальний | відголосові, відголосу | відголосам |
Знахідний | відголос | відголоси |
Орудний | відголосом | відголосами |
Місцевий | на/у відголосі | на/у відголосах |
Кличний | відголосе | відголоси |