дружинник
ДРУЖИННИК, а, ч. Член дружини (в 3, 4 знач.). Не шкодували оборонці Арсеналу ні праці, ні крові. Сімдесят одну годину не сплять дружинники (Довж., І, 1958, 59); - Мабуть, до клубу підем, на молодіжний вечір? - Ні, - відповів слюсар. - У нас ввечері патрулювання по вулицях міста, я ж дружинник (Рад. Укр., 6.I 1960, 3); Дружинники жили разом з князем, харчувалися з його столу, одержували від нього коней і зброю (Іст. середніх віків, 1955, 6).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дружинник | дружинники |
Родовий | дружинника | дружинників |
Давальний | дружинникові, дружиннику | дружинникам |
Знахідний | дружинника | дружинників |
Орудний | дружинником | дружинниками |
Місцевий | на/у дружиннику, дружинникові | на/у дружинниках |
Кличний | дружиннику | дружинники |