едил
ЕДИЛ, -а, ч. У Стародавньому Римі – молодша посадова особа (магістрат), помічник народного трибуна, наглядач плебейського архіву і скарбниці в храмі Церери; з 367 р. до н. е. до пари плебейських едилів додали пару едилів патриціанських; едили відали громадськими іграми, наглядом за спорудженням та утриманням храмів, водопроводів, слідкували за чистотою вулиць, громадських закладів, цінами і т. д.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | едил | едили |
Родовий | едила | едилів |
Давальний | едилові, едилу | едилам |
Знахідний | едила | едилів |
Орудний | едилом | едилами |
Місцевий | на/у едилі, едилові | на/у едилах |
Кличний | едиле | едили |