ЖОВТО. Присл. до жовтий. Мідний кухлик, зроблений з гільзи снаряда, жовто виблискував у неї в руці (Перв., Материн.. хліб, 1960, 8); // у знач. присудк. сл. Надвір вийдеш - дощ та твань, та туман непроглядний; і в хаті не краще: сіро, аж жовто, наче димом накурено (Мирний, III, 1954, 198).