завинити
ЗАВИНИТИ, ню, ниш, док. 1. Зробити прикрість, шкоду кому-небудь, стати, бути винним перед ким-небудь; провинитися. За що мене в пута скували? ..Кому я і чим завинив? Чи тим, що народ свій любив? (Фр., X, 1954, 26); Юзі було так гірко, немов вона була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635); - А де... Уляна? - червоніючи, запитав Іван. Старі мовчали. Завинили ж перед цим солдатом-- силою випхали дівку заміж (Збан., Любов, 1957, 9); * У порівн. - Став неговіркий [Іван]. А при зустрічі зо мною - опускав очі, ніби завинив у чомусь (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 40).
2. перен. Бути, стати причиною чого-небудь, спричинитися до чогось. - Ці злодії не є витвором села. Тут передовсім завинила близькість великих міст, де є злодії (Март., Тв., 1954, 288).
3. кому. Заборгувати, бути в боргу перед ким-небудь. - Він харчувався в мене два місяці та й завинив мені три корони (Март., Тв., 1954, 194); - Ви мій боржник. Я стягну з вас те, що ви мені завинили (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 92).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | завиню | завинимо |
2 особа | завиниш | завините |
3 особа | завинить | завинять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | завинив | завинили |
Жіночий рід | завинила | |
Середній рід | завинило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | завинімо | |
2 особа | завини | завиніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | завинивши |