заволати
ЗАВОЛАТИ, аю, аєш, док. Почати волати; закричати. - Ой лишенько, - заволала Христя.. й сплеснула руками, - та воно ж умре отут серед двору! (Ю. Янов., II, 1954, 53); Клятий щупак як вистрибне з кошика. Побачив його пан та як заволає: - Злодію, грабіжнику! Де ти щупака взяв? (Тулуб, Людолови, І, 1957, 75); * Образно. Вночі заволав несамовито вічовий дзвін біля Софії (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 53); // уроч. Звернутися до кого-небудь з проханням, закликом і т. ін. Хаєцький з гиком пришпорив коня. Швидше б, швидше! Далека змучена Прага заволала до нього хором живих людських голосів: «На помоц!» (Гончар, III, 1959, 430); // по кому, розм. Те саме, що заголосити. * Образно. То по кому заволала, Затрембітала трембіта? (Шер., Дорога.., 1957. 41).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заволаю | заволаємо |
2 особа | заволаєш | заволаєте |
3 особа | заволає | заволають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | заволав | заволали |
Жіночий рід | заволала | |
Середній рід | заволало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | заволаймо | |
2 особа | заволай | заволайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | заволавши |