заповіданий
ЗАПОВІДАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до заповідати. Заповідаючи майно державним органам або громадським організаціям, заповідач має зазначити певну мету, на яку повинно бути використане заповідане майно (Цив. кодекс УРСР, 1950, 70); // заповідано, безос. присудк сл. Мені заповідано в спадок жалобу й красу. Білий мармур, і плющ, і криваві осіннії рожі... (Л. Укр., І, 1951, 214); Навчає баєчка великого й малого, Бо заповідано давно, Що краще зернятко своє одно, Ніж цілі ворохи чужого (Гл., Вибр., 1957, 210).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | заповіданий | заповідана | заповідане | заповідані |
Родовий | заповіданого | заповіданої | заповіданого | заповіданих |
Давальний | заповіданому | заповіданій | заповіданому | заповіданим |
Знахідний | заповіданий, заповіданого | заповідану | заповідане | заповідані, заповіданих |
Орудний | заповіданим | заповіданою | заповіданим | заповіданими |
Місцевий | на/у заповіданому, заповіданім | на/у заповіданій | на/у заповіданому, заповіданім | на/у заповіданих |