заповідник
ЗАПОВІДНИК, а, ч. Територія або архітектурна споруда, яка перебуває під охороною держави (з метою збереження тваринного та рослинного світу, всього природного комплексу чи пам'яток старовини тощо). У багатьох місцях Далекого Сходу створено заповідники і розплідники для збереження і розведення цінних тварин: чорно-бурої і сріблястої лисиці, плямистих оленів, а з морських - котиків (Фіз. геогр., 7, 1957, 162); В заповідниках чи в заказниках ті ж самі зайці, ті ж самі дикі кози від людей не тікають, людей не бояться (Вишня, II, 1956, 275); У горішній частині Києва, на мальовничих схилах Дніпра, міститься державний заповідник-музей Києво-Печерська лавра - видатна історико-культурна і архітектурна пам'ятка минулого (Наука.., 7, 1957, 20).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | заповідник | заповідники |
Родовий | заповідника | заповідників |
Давальний | заповідникові, заповіднику | заповідникам |
Знахідний | заповідник | заповідники |
Орудний | заповідником | заповідниками |
Місцевий | на/у заповіднику | на/у заповідниках |
Кличний | заповіднику | заповідники |