зваблений
ЗВАБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звабити. Владко розігнався, щоб бігти до гостинця, але тут уже стояли люди, зваблені криком (Фр., VI, 1951, 145); Починаючи з «Катерини» і закінчуючи «Марією» і «Неофітами», постійною темою у Шевченка проходить мотив скривдженого, зганьбленого материнства, звабленої і збезчещеної жінки (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 49).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зваблений | зваблена | зваблене | зваблені |
Родовий | звабленого | звабленої | звабленого | зваблених |
Давальний | звабленому | звабленій | звабленому | звабленим |
Знахідний | зваблений, звабленого | зваблену | зваблене | зваблені, зваблених |
Орудний | звабленим | звабленою | звабленим | звабленими |
Місцевий | на/у звабленому, звабленім | на/у звабленій | на/у звабленому, звабленім | на/у зваблених |