зважати
ЗВАЖАТИ, аю, аєш, недок., ЗВАЖИТИ, зважу, зважиш, док. 1. неперех., на кого - що і без додатка. Звертати увагу, рахуватися з ким-, чим-небудь. Зарубали знову - Чують тиху мову: - Най тече кров з гілки,- Січіть - не зважайте, Та серденька тільки Мого не вражайте (Граб., I, 1959, 318); На мене гукають прохожі: - Чи ти божевільний, чи в невідкладній потребі спішиш - на людей не зважаєш? (Зеров, Вибр., 1966, 260); Ластівка крилом черпає воду, - Що за знак? Можливо, на негоду, Та зважать на це не випада: Нам підвладні сонце і вода (Рильський, III, 1961, 69); Цар на річ його зважає Та по скелі походжає (Перв., Казка.., 1958, 16); Але господар знову зовсім не зважив на ці слова і заговорив далі (Смолич, І, 1958, 60); // Брати до уваги; враховувати щось. Плужник здивувався: - От бачите, вже й ви слабкі місця намацали [у творі].. Зважу, зважу (Грим., Незакінч. роман, 1962, 188); Треба ще раз зважити на самолюбство цього молодика - не розвінчувати його перед цілим цехом (Шовк., Інженери, 1956, 178).
Зважаючи на...- враховуючи що-небудь. - У мене, товариші, є пропозиція зробити перерву. Зважаючи на деякі обставини (Головко, II, 1957, 466).
2. перех. Помічати; спостерігати. Округи нас діялось, чулось, велося. Що радощів, а що журби зважали ми збоку; скільки поженилось на селі, заміж повиходило, народилося, вмерло (Вовчок, І, 1955, 242).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зважаю | зважаємо |
2 особа | зважаєш | зважаєте |
3 особа | зважає | зважають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зважатиму | зважатимемо |
2 особа | зважатимеш | зважатимете |
3 особа | зважатиме | зважатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зважав | зважали |
Жіночий рід | зважала | |
Середній рід | зважало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зважаймо | |
2 особа | зважай | зважайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | зважаючи | |
Минулий час | зважавши |