звеличник
ЗВЕЛИЧНИК, а, ч. Пристрасний прихильник кого-, чого-небудь; шанувальник, поклонник. Іще більшу пропасть між учнем Береста й звеличником кайзера.. копали оті привілеї в тюрмі з ласки начальника й прокурора (Козл., Ю. Крук, 1957, 496); Довкола неї [артистки] завжди крутилось кілька її звеличників: з китицями квітів, з цукерками і навіть з віршами (Письмен. зблизька, 1958, 94).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | звеличник | звеличники |
Родовий | звеличника | звеличників |
Давальний | звеличникові, звеличнику | звеличникам |
Знахідний | звеличника | звеличників |
Орудний | звеличником | звеличниками |
Місцевий | на/у звеличнику, звеличникові | на/у звеличниках |
Кличний | звеличнику | звеличники |