звитяжець
ЗВИТЯЖЕЦЬ, жця, ч., уроч. 1. Той, хто переміг у бою, у війні.- Це козаки з походу вертаються,- пояснив Сава Петрович. - А їх ото зустрічають, як і подобає- звитяжців (Головко, II, 1957, 273); Тепер він мав іти, як нічний злодій... Безоружний, мав стати звитяжцем озброєних до зубів, несхитних у своїй запеклості ворогів (Загреб., Європа 45, 1959, 33); // Герой, витязь, лицар.- Ну, а молодець же ти, козаче! Такого турка вложив, цілий загін віддав нам... Молодець, звитяжець (Ле, Хмельницький, І, 1957, 200); // Боєць, воїн. Це звідси [із Запорізької Січі] вилітали хоробрі звитяжці, які захищали народ свій від напасників-чужинців (Цюпа, Україна.., 1960, 20).
2. Той, хто, перемагаючи труднощі, наполегливо працюючи, демонструючи своє мистецтво і т. ін., досягає успіхів у чому-небудь. Усі троє..- славні звитяжці семирічки, усі троє - делегати XXII з'їзду КПРС (Рад. Укр., 17.Х 1961,3); Йдуть юнаки, стрункі, неначе клени, звитяжці у невтомному труді (Сос., Так ніхто.., 1960, 39).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | звитяжець | звитяжці |
Родовий | звитяжця | звитяжців |
Давальний | звитяжцеві, звитяжцю | звитяжцям |
Знахідний | звитяжця | звитяжців |
Орудний | звитяжцем | звитяжцями |
Місцевий | на/у звитяжці, звитяжцеві | на/у звитяжцях |
Кличний | звитяжцю | звитяжці |