звідки
ЗВІДКИ, присл. 1. З якого місця? - Звідки це ти? - В кузні був (Гончар, II, 1959, 40); // З якої місцевості родом? - Серденько, ви ж звідки? - З Бруслинова, пане (Стельмах, І, 1962, 447); // З якого боку? - Звідки вітер? - допитувався Остап (Коцюб., І, 1955, 359).
@ Звідки [вже] не - з усіх місць, з усіх боків, звідусіль. Стали на прощу люди сходитись. Звідки вже не тягнуться у той Київ щовесни! (Вовчок, І, 1955, 17);
Звідки вітер віє див. вітер; Звідки бог несе див. бог.
2. З якого джерела? Не штука дати, коли є звідки брати (Номис, 1864, № 4545); - І звідки він про се довідався? (Мирний, IV, 1955, 366); Нічого-нічогісінько в ньому [машиністові] не тільки героїчного, навіть простої мужності ніби не видно. Але коли вже прийде вирішальна хвилина, ..звідки береться в них непоборна сила духу (Довж., І, 1958, 38).
3. З якої причини, чому? - Та пустіть же мене, мамо,- звідки в вас отеє зло? Я ж на курси трактористів у Попівку, у село (Тич., І, 1957, 170).
4. Уживається в знач. сполучного слова: а) у підрядних реченнях місця. Мала [дочка] виходила на береги, туди, звідки видно до гаю (Вовчок, І, 1955, 368); б) у підрядних додаткових реченнях. Чоловік.. почав розпитувати в Оленки і Василька, звідки вони і де їхні батьки (Турч., Зорі.., 1950, 22); в) у підрядних означальних реченнях. - Ходімо туди.- Куди? - дивуюся я.- До тої кімнати, звідки ви втекли (Ю. Янов., II, 1958, 42).
5. розм. Уживається в оклично-питальних реченнях для вираження здивування з приводу чогось чи незгоди з ким-, чим-небудь. [Острожин:] Та що там, ви самі либонь знаєте... [Орест:] Звідки маю знати? Я не був на постановці (Л. Укр., II, 1951, 84); - Вареники він з картоплею та сметаною любить чи ні? - А звідки я знаю? (Тют., Вир, 1964, 103).
6. розм., рідко. Те саме, що звідкись. Жінки .. вийшли в коридор. Чоловіки до них жартували: «Чи не делегація, бува, яка бабська звідки приїхала, що з клунками» (Головко, II, 1957, 170).