згубити
ЗГУБИТИ, згублю, згубиш; мн. згублять; док., перех. 1. Через неуважність загубити або забути що-небудь десь; протилежне знайти. - Ось на ж тобі, друже, Цей дукачик, та не згуби (Шевч., І, 1963, 116); - Чи це ти не оддала мені ключів, чи я їх де згубила? - спитала Онися Степанівна (Н.-Лев., III, 1956, 199); Тут я згубила тоді свою обручку (Л. Укр., III, 1952, 522); Обмацую ноги - ну, так і є, згубив калошу (Коцюб., II, 1955, 240).
@ Згубити з очей кого, що - перестати бачити кого-, що-небудь. Отак і стояв [Юсуп], аж доки й згубив з очей розталу в скелях та чагарниках загадкову і мужню постать чадацького узбека Саїд Алі Мухтарова (Ле, Міжгір'я, 1953, 21); Стежку згубити - збитися з дороги, заблудити. Ішов [Іван] спустілий, не чуючи землі під ногами, згубивши стежку (Коцюб., II, 1955, 344).
2. Втратити, не зберегти щось належне, притаманне кому-, чому-небудь. При тому бунті я мав згубити корону і голову, але не згубив ні тієї, ні другої (Л. Укр., IV, 1954, 132); Мости затріщали, згубивши опору (Мал., Звенигора, 1959, 213); // Втратити які-небудь фізичні особливості, моральні якості, почуття, думки і т. ін. [Корж:] Ти навіки честь свою згубила (Вас., III, 1960, 55); У офіцерів були згаслі очі і непевні рухи людей, що згубили позу і характер (Довж., І, 1958, 171); Він давно вже згубив свій спокій (Гр., І, 1963, 257); Вчепившись за якусь думку, він боявся згубити її (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 100); - А з нашого берега, як на зло, ніхто навіть не свисне. Чи вони не бачать, чи, може, й надію згубили на своїх розвідників (Кучер, Черв. вогонь, 1959, 54).
@ Згубити очі: а) втратити зір, осліпнути. Мені відчинив сліпий дідок, що колись згубив очі на музичній фабриці (Досв., Вибр., 1959, 15); б) засоромитися, зніяковіти. - Як твої справи? - сказав мені Олекса.- Тезиси готові? Я, згубивши очі, почав нишпорити по кишенях, шукаючи міфічні тезиси (Перв., Невигадане життя, 1958, 36); Згубити розум (тяму, свідомість і т. ін. ) - те саме, що Загубити розум (тяму, свідомість і т, ін. ) див. загубити. Тут їй воля, тут би їй вибрикувати, а вона останній розум згубила (Вовчок, І, 1955, 270).
3. розм. Не зберегти в пам'яті; забути. Вулиці я не згадаю, номер будинку згубила Пам'ять моя непокірна (Еллан, II, 1958, 216).
4. Призвести до загибелі, позбавити життя; убити. Не помирилися царі за царства, вельможі за панства, пани за підпанства - і давай мірятись силою: хто більше згубить безневинних душ (Мирний, І, 1954, 359); // Те саме, що занапастити 2. [Антоніо:] Гай, гай, маестро!.. Чи я ж повірю, щоб справді ви могли згубити в пущах Нової Англії талант ваш? (Л. Укр., III, 1952, 114);
@ Згубити голову див. голова; Згубити з світу - заподіяти кому-небудь смерть, погубити когось. Дуже хотіла мачуха згубити з світу невістку, але ніяк це не вдавалось їй (Укр.. казки.., 1951, 166); - В них нема ні до кого жалощів. Їм що бабку, що гриба зорвати, що чоловіка з світу згубити...- так обурювавсь Опанас (Барв., Опов... 1902, 335).
5. Марно, даремно витратити. Скільки ви ночей не доспали, скільки голову собі нашкрябали, скільки праці згубили через те, що ходите, здається, і вдень, а мов з зав'язаними очима - во тьмі?! (Коцюб., І, 1955, 451).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | згублю | згубимо |
2 особа | згубиш | згубите |
3 особа | згубить | згублять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | згубив | згубили |
Жіночий рід | згубила | |
Середній рід | згубило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | згубімо | |
2 особа | згуби | згубіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | згубивши |