злучений
ЗЛУЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до злучити. І в гомоні темних дубів Вчувається грізна розмова, З погордою злучений гнів (Дн. Чайка, Тв., 1960, 345).
2. у знач. прикм. Який злучився, з'єднався докупи. Тупають під такт «молдуваняски» ноги, здіймаються й опускаються злучені руки, мають білі хусточки в руках дівочих... (Коцюб., І, 1955, 232).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | злучений | злучена | злучене | злучені |
Родовий | злученого | злученої | злученого | злучених |
Давальний | злученому | злученій | злученому | злученим |
Знахідний | злучений, злученого | злучену | злучене | злучені, злучених |
Орудний | злученим | злученою | злученим | злученими |
Місцевий | на/у злученому, злученім | на/у злученій | на/у злученому, злученім | на/у злучених |