зойкати
ЗОЙКАТИ, аю, аєш, недок., ЗОЙКНУТИ, ну, неш, док. Голосно, несамовито кричати (з жаху, відчаю, благаючи допомоги і т. ін.). - Тату! Таточку!- зойкає дівчина, бо її пальці, намацуючи батькове обличчя, ніби опеклися кригою мертвого тіла (Речм., Весн. грози, 1961, 10); Зойкнула чорнобрива молодиця, вхопилася за серце (Черемш., Тв., 1960, 133); - Мамцю! Мамочко! Рятуй нас! - зойкнув Начко (Фр., VI, 1951, 152); - Давай дитину, понесу на мороз.- Почула це Анка і голосно зойкнула: - Не чіпайте! Не чіпайте! Лихо вам буде! (Трубл., І, 1955, 285); * Образно. Пронизливо зойкнув паровоз і замовк, немовби хтось одразу ж угамував його пекучий біль (Жур., Даша, 1961, 21); // Жалібно стогнати, видавати стогін (від болю, горя і т. ін.). Мати зойкала, а Юрка цей болючий стогін ножами різав по серці (Козл., Ю. Крук, 1950, 103); // Тужливо, із стогоном кричати; голосити. - Боже, який сором для родини! Господи, на що ми зійшли! - зойкала Зоня (Вільде, Сестри.., 1958, 288); // Тривожно кричати, квилити (про птахів). Виглянувши з старого пня, вона [синичка] побачила хлопчика і, зрозумівши свою необачність, голосно зойкнула (Збан., Мор. чайка, 1959, 231).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зойкаю | зойкаємо |
2 особа | зойкаєш | зойкаєте |
3 особа | зойкає | зойкають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зойкатиму | зойкатимемо |
2 особа | зойкатимеш | зойкатимете |
3 особа | зойкатиме | зойкатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зойкав | зойкали |
Жіночий рід | зойкала | |
Середній рід | зойкало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зойкаймо | |
2 особа | зойкай | зойкайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | зойкаючи | |
Минулий час | зойкавши |