зраділий
ЗРАДІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до зрадіти. Соломія вивела з юрми зраділого такою ласкою Івана (Коцюб., І, 1955, 378).
2. у знач. прикм. Який зрадів, відчув радість; радісний, веселий. Настала весна - довгожданна, тепла й пахуча і покликала зраділих хліборобів у степ (Цюпа, Три явори, 1958, 29); * Образно. Берізка біла березневі бачить сни й прокидається зраділа, що діждалася весни (Забіла, У.. світ, 1960, 78); // Який виражає радість, веселощі. На зоряному тлі побачив Давид її, Зіньчине, змучене й зраділе обличчя (Головко, II, 1957, 180).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | зраділий | зраділа | зраділе | зраділі |
Родовий | зраділого | зраділої | зраділого | зраділих |
Давальний | зраділому | зраділій | зраділому | зраділим |
Знахідний | зраділий, зраділого | зраділу | зраділе | зраділі, зраділих |
Орудний | зраділим | зраділою | зраділим | зраділими |
Місцевий | на/у зраділому, зраділім | на/у зраділій | на/у зраділому, зраділім | на/у зраділих |