зронити
ЗРОНИТИ, зроню, зрониш, док., перех., поет. 1. Не втримати, ненавмисне впустити. Понад берегом ходила, В море перстень той зронила (Порв., Казка.., 1958, 50).
Зронити сльозу (сльозинку) - упустити сльозу; заплакати. Де кохана зронила сльозинку, Там гадюки тепер завелись (Л. Укр., IV, 1954, 98); Коли б Лукія давно не розучилась плакати, вона, цю пісню слухаючи, зронила б сльозу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 324).
2. перен. Втратити (листя, пелюстки і т. ін.). Не перед добром високе древо Зеленеє листя зронило (Мирний, IV, 1955, 272); Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав'язі вони [дерева] Благодатної вологи з рук дозрілої весни (Рильський, III, 1961, 181).
3. перен. Сказати, промовити коротко (перев. після мовчання). - Не все втрачено,- легенько зронила дівчина (Вол., Місячне срібло, 1961, 135); Той, що бренькав на балалайці, лобатий з мрійними очима юнак, безнадійно зронив: - От якби хоч паршивенький струмент (Речм., Весн. грози, 1961, 131).
Зронити слово - сказати, промовити. Ой зронив тоді старий Святослав З уст своїх золоте слово (Мирний, V, 1955, 270); Не зронити ні (ані, й) слова (словечка, звука) - не промовити жодного слова, змовчати. Так і дійшли вони до цегельні мовчки, не зронивши більше ні слова (Перв., Материн.. хліб, 1960, 151).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зроню | зронимо |
2 особа | зрониш | зроните |
3 особа | зронить | зронять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | зронив | зронили |
Жіночий рід | зронила | |
Середній рід | зронило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | зронімо | |
2 особа | зрони | зроніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | зронивши |