камертон
КАМЕРТОН, а, ч. Невеликий вилкуватий сталевий інструмент із двома зубцями, який внаслідок удару видає звук певної висоти; використовується для настроювання музичних інструментів та під час хорового співу. Веселий о. Артемій своїм камертоном задав тон, а Панасенко підхопив у той тон (Н.-Лев., IV, 1956, 66); Дожидав [співак] тільки, аби в хаті втихло. Тоді виймав камертон, туляв його до вуха й вигукував усілякі тони (Март., Тв., 1954, 278); У мене не було камертона. Тон подавався на скрипці (Збан., Малин. дзвін, 1958, 228).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | камертон | камертони |
Родовий | камертона | камертонів |
Давальний | камертонові, камертону | камертонам |
Знахідний | камертон | камертони |
Орудний | камертоном | камертонами |
Місцевий | на/у камертоні | на/у камертонах |
Кличний | камертоне | камертони |