канути
КАНУТИ, ну, неш, нар.-поет. 1. док. Пірнути, зануритися куди-небудь, у що-небудь. Втоплю свою недоленьку, Русалкою стану, Пошукаю в чорних хвилях, На дно моря кану (Шевч., І, 1951, 9); І тільки часом камінь з круч зірветься, Впаде і кане в темних тихих водах (Л. Укр., І, 1951, 133); // перен. Зникнути. Він (Я. Галан] був світилом дня. А вам, світила ночі, Безслідно канути у непроглядну тьму! (Забашта, Калин. кетяг, 1956, 186).
@ Канути в далеке минуле - давно зникнути. У далеке минуле канула відстала аграрна Росія (Ком. Укр., 5, 1967, 13); Канути в [Лету] забуття - забутися. А може, ..той пам'ятний вечір давно канув у забуття (Гур., Друзі.., 1959, 35); Канути у вічність див. вічність; Як (мов і т. ін. ) у воду канути - зникнути без сліду.- Я прямо аж боюся за нашу Оленку. Поїхала і мов у воду канула (Кучер, Трудна любов, 1960, 155).
2. недок. і док., без додатка, рідко. Падати краплями; текти, капати. Ой зоре! зоре! - і сльози кануть. Чи ти зійшла вже і на Украйні? (Шевч., II, 1953, 20); Ой цюкнув я раз - похилилася [билина], Цюкнув я у другий раз, аж кров канула (Чуб., V, 1874, 708).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | кану | канемо |
2 особа | канеш | канете |
3 особа | кане | кануть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | канув | канули |
Жіночий рід | канула | |
Середній рід | кануло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | канімо | |
2 особа | кани | каніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | канувши |