карабінер
КАРАБІНЕР, а, ч. 1. заст. Озброєний карабіном вояк, що належав до особливої військової частини добірних стрільців в арміях країн Західної Європи та Росії до середини XIX ст. Бузькі й чорноморські козаки, підтримані карабінерами, розгромили турків і захопили табір (Добр., Очак. розмир, 1965, 383).
2. Жандарм в Італії. Та не змогла [мати] від куль карабінерів Порятувати первістка свого (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | карабінер | карабінери |
Родовий | карабінера | карабінерів |
Давальний | карабінерові, карабінеру | карабінерам |
Знахідний | карабінера | карабінерів |
Орудний | карабінером | карабінерами |
Місцевий | на/у карабінері, карабінерові | на/у карабінерах |
Кличний | карабінере | карабінери |