клинець
КЛИНЕЦЬ, клинця, ч. 1. Зменш.-пестл. до клин. [Гарасим:] Ти колов коли дрова? Оце коли клинець не йде, то так його й кинути? (Мирний, V, 1955, 89); Великі князівства мали стяги великі, чотирикутні, схожі на велетенські вітрила, часом з двома-трьома довгими клинцями внизу (Скл., Святослав, 1959, 524); Підстрижена клинцем борода повисла над обличчям (Кач., II, 1958, 13).
@ Клинці підбивати: а) (до кого) залицятися. - Дарма все до Оришки клинці підбиваєте! Що ви знайшли в ній? (Автом., Так народж. зорі, 1960, 257); б) (під кого) інтригувати проти кого-небудь. - Цей підлеглий не підбивав під мене клинці, не говорив, що в нього все гурчало б дні й ночі, аби він став директором МТС? (Стельмах, Правда.., 1961, 347).
2. діал. Забитий у стіну кілочок для вішання чого-небудь. Новеньке ситце на клинці, а старе під лавою (Номис, 1864, № 5316).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | клинець | клинці |
Родовий | клинця | клинців |
Давальний | клинцеві, клинцю | клинцям |
Знахідний | клинець | клинці |
Орудний | клинцем | клинцями |
Місцевий | на/у клинці | на/у клинцях |
Кличний | клинцю | клинці |